Телекомунікаційні системи та мережі. Том 1. Структура й основні функції.  /  Зміст  /  Розділ 12. Методи забезпечення інформаційної безпеки об’єктів телекомунікаційної системи   /  Тема 12.5. Технічний захист інформації

Зміст:

12.5.1. Технічний захист інформації

Телекомунікаційні системи як носії інформації складаються з різних засобів електроніки й радіотехніки. Конструктивно вони виконані з передавальних і приймальних пристроїв, апаратури обробки, реєстрації, зберігання й відображення інформації. До таких пристроїв можна віднести радіотехнічні й оптико-електронні, інфрачервоні й лазерні, акустичні й гідроакустичні. Всі вони працюють на базі обчислювальної техніки й обслуговують величезну розмаїтість людської діяльності, а отже, можуть бути джерелом витоку конфіденційної інформації. Тому виникає проблема організації безпеки інформації на новому рівні розвитку інформаційного протиборства.

Аналіз походження численних перетворювачів і випромінювачів свідчить про таке:

  • джерелами небезпечного сигналу є елементи, вузли й провідники технічних засобів забезпечення виробничої й трудової діяльності, а також радіо- й електронна апаратура;
  • кожне джерело небезпечного сигналу за певних умов може утворити технічний канал витоку інформації;
  • кожна електронна система, що містить сукупність елементів, вузлів і провідників, має безліч технічних каналів витоку інформації.

З певним ступенем узагальнення безліч радіоканалів витоку інформації можна подати у вигляді структури, наведеної на рис. 12.5.1.

Рис. 12.5.1. Структура радіоканалів витоку інформації

Кожний із цих каналів, залежно від конкретної реалізації елементів, вузлів і виробів у цілому, матиме певний прояв, специфічні характеристики й особливості утворення, пов’язані з умовами розташування й функціонування. Класифікацію радіоканалів витоку інформації походженням, діапазоном випромінювання й середовищем поширення наведено на рис. 12.5.2.

Рис. 12.5.2. Класифікація радіоканалів витоку інформації

Під час передачі енергії з каналу в зовнішнє середовище важливу роль відіграє можливість трансформації різних видів енергії. Така трансформація здійснюється за рахунок перебігу різних явищ у фізичних перетворювачах.

Перетворювачем є прилад, що трансформує зміну однієї фізичної величини в зміну іншої. У термінах електроніки перетворювач зазвичай визначається як прилад, що перетворює неелектричну величину в електричний сигнал або навпаки (рис. 12.5.3).

Кожний перетворювач діє на підставі певних фізичних принципів й утворює властивий цим принципам передавальний канал — тобто канал витоку інформації.

Функції приладів й електронних пристроїв можна поділити на два основних види — обробка електричних сигналів і перетворення якого-небудь зовнішнього фізичного впливу в електричні сигнали. У другому випадку основну роль виконують датчики й перетворювачі.

Рис. 12.5.3. Схема роботи перетворювача

За фізичною природою перетворювачі поділяють на численні групи, серед яких слід відзначити фотоелектричні, термоелектричні, п’єзоелектричні, електромагнітні й акустоелектричні перетворювачі, які широко використовуються в сучасних системах зв’язку, обробки інформації й управління.

Одними з найнебезпечніших каналів витоку інформації є акустичні канали. Джерелом утворення акустичного каналу витоку інформації є вібруючі, коливні тіла й механізми, такі як голосовий апарат людини, елементи машин, телефонні апарати, звукопідсилювальні системи тощо. Класифікацію акустичних каналів витоку інформації наведено на рис. 12.5.4.

Рис. 12.5.4. Класифікація акустичних каналів

Акустичні канали витоку інформації утворюються за рахунок:

  • поширення акустичних коливань у вільному повітряному просторі;
  • впливу звукових коливань на елементи й конструкції будинків;
  • впливу звукових коливань на технічні засоби обробки інформації.

Канали формуються за рахунок:

  • у першому випадку: переговорів на відкритому просторі; відкритих вікон, дверей, кватирок, вентиляційних каналів;
  • у другому випадку: стін, стель, підлог, вікон, дверей, коробів вентиляційних систем, труб водопостачання, систем підігріву та кондиціонування тощо;
  • у третьому випадку: мікрофонного ефекту, акустичної модуляції волоконно-оптичних ліній передачі інформації.

Акустична розвідка здійснюється перехопленням виробничих шумів об’єкта й перехопленням мовленнєвої інформації. В акустичній розвідці використовуються:

  • пасивні методи перехоплення;
  • активні методи перехоплення;
  • контактні методи перехоплення.

За способом застосування технічні засоби знімання акустичної інформації можна класифікувати, як показано на рис. 12.5.5.

Рис. 12.5.5. Класифікація пристроїв несанкціонованого зняття інформації

Засоби, що встановлюються заходовими (вимагають фізичного проникнення на об’єкт) методами:

  • радіозакладки;
  • закладки з передачею акустичної інформації в інфрачервоному діапазоні;
  • закладки з передачею інформації за допомогою мережі 220 В;
  • закладки з передачею акустичної інформації за допомогою телефонної лінії;
  • диктофони;
  • провідні мікрофони;
  • «телефонне вухо».

Засоби, що встановлюються беззаходовими методами:

  • апаратура, що використовує мікрофонний ефект;
  • високочастотне нав’язування;
  • стетоскопи;
  • лазерні стетоскопи;
  • спрямовані мікрофони.

Побічні електромагнітні випромінювання (ПЕМВ), що генеруються електромагнітними пристроями, обумовлені протіканням диференціальних і синфазних струмів. У напівпровідникових пристроях електромагнітне поле, що випромінюється, утворюється при синхронному протіканні диференціальних струмів у контурах двох типів. Один тип контуру формується провідниками друкованої плати або шинами, якими на напівпровідникові прилади подається електроживлення. Площа контуру системи електроживлення приблизно дорівнює добутку відстані між шинами на відстань від найближчої логічної схеми до її розв’язувального конденсатора. Інший тип контуру утворюється при передачі логічних сигналів від одного пристрою до іншого з використанням як лінії зворотного зв’язку шини електроживлення. Лінії передачі даних разом із шинами електроживлення формують динамічні контури, що з’єднують передавальні й приймальні пристрої. Випромінювання, викликане синфазними струмами, обумовлено виникненням спадань напруги в пристрої, що створює синфазну напругу відносно Землі.

Як правило, у цифровому електронному обладнанні здійснюється синхронна робота логічних пристроїв. У результаті при перемиканні кожного логічного пристрою відбувається концентрація енергії у вузькі імпульсні складові, які збігаються за часом, при їх накладенні сумарні рівні випромінювання можуть виявитися вище, ніж може створити кожен з окремих пристроїв.

Значний вплив на рівень ЕМВ, які виникають, чинять характеристики з’єднань із негативною шиною джерела електроживлення або із «землею». Це з’єднання повинне мати дуже низький імпеданс, оскільки й друковані провідники на ВЧ являють собою швидше дроселі, ніж коротко замкнуті лінії.

У багатьох випадках основними джерелами випромінювань виявляються кабелі, якими передається інформація в цифровому вигляді. Такі кабелі можуть розміщуватися всередині пристрою або з’єднувати пристрої між собою.

Застосування заземлювальних перемичок з обплетення кабелю, що характеризуються великими значеннями індуктивності й активного опору для ВЧ перешкод і не забезпечують гарної якості заземлення екрана, приводить до того, що кабель починає діяти як передавальна антена.

Під час проведення аналізу можливості витоку інформації необхідно враховувати такі особливості радіотехнічного каналу витоку інформації із засобів цифрової електронної техніки:

  • для відновлення інформації окрім знання рівня ПЕМВ потрібно знати їхню структуру;
  • оскільки інформація в цифрових засобах електронної техніки переноситься послідовностями прямокутних імпульсів, то оптимальним приймачем для перехоплення ПЕМВ є детектор (важливий сам факт наявності сигналу, а відновити сигнал просто, оскільки форма його відома);
  • не всі ПЕМВ є небезпечними з точки зору реального витоку інформації. Як правило, найбільші рівні відповідають неінформативним випромінюванням (у ПЕМВ найбільший рівень мають випромінювання, що породжуються системою синхронізації);
  • наявність великого числа паралельно працюючих електричних кіл призводить до того, що інформативні й неінформативні випромінювання можуть перекриватися за діапазоном (взаємна перешкода);
  • для відновлення інформації смуга пропускання розвідприймача має відповідати смузі частот сигналів, що перехоплюють. Імпульсний характер інформаційних сигналів приводить до різкого збільшення смуги пропускання приймача й, як наслідок, до збільшення рівня власних і наведених шумів;
  • періодичне повторення сигналу призводить до збільшення можливої дальності перехоплення;
  • використання паралельного коду в більшості випадків робить практично неможливим відновлення інформації при перехопленні ПЕМВ.

Важливим питанням технічного захисту об’єктів ТКС є визначення каналів витоку інформації з ЕОМ. Такі канали утворюються як безпосередньо у процесі роботи ЕОМ, так і в режимі очікування. Їхніми джерелами є:

  • електромагнітні поля;
  • струми і напруги в провідних системах (електроживлення, заземлення і сполучних ліній);
  • перевипромінювання інформації, що оброблюється, на частотах паразитної генерації елементів і пристроїв технічних засобів ЕОМ;
  • перевипромінювання інформації, що оброблюється, на частотах контрольно-вимірювальної апаратури.

Окрім цих каналів, обумовлених походженням процесів, що відбуваються в ЕОМ, й їхніми технічними особливостями, у ЕОМ, що поставляють на ринок, можуть навмисне створюватися додаткові канали витоку інформації. Для утворення таких каналів може використовуватися:

  • розміщення в ЕОМ закладок для реєстрації мовленнєвого сигналу або інформації, що оброблюється (замасковані під певні електронні блоки);
  • установка в ЕОМ радіомаяків;
  • установка закладок, що забезпечують знищення ЕОМ ззовні (схемні рішення);
  • установка елементної бази, що виходить із ладу.

Навмисне застосування таких конструктивно-схемних рішень призводить до збільшення електромагнітних випромінювань у певній частині спектра.

У групі каналів, у яких основним видом обробки даних є обробка даних апаратурою, можна виділити такі можливі канали витоку:

  • підключення до ЕОМ спеціально розроблених апаратних засобів, що забезпечують доступ до інформації;
  • використання спеціальних технічних засобів для перехоплення електромагнітних випромінювань технічних засобів ЕОМ.

Під час перехоплення інформації з ЕОМ використовують схему, наведену на рис. 12.5.6.

Рис. 12.5.6. Схема перехоплення інформації з ПЕОМ

Технічний контроль має здійснюватися для таких потенційних каналів витоку інформації:

  • побічні електромагнітні випромінювання в діапазоні частот від 10 Гц до 100 МГц;
  • наведення сигналів у лініях електроживлення, заземлення й у лініях зв’язку;
  • небезпечні сигнали, що утворюються за рахунок електроакустичних перетворень, які можуть відбуватися в спеціальній апаратурі контролю інформації. Ці сигнали мають контролюватися в діапазоні частот від 300 Гц до 3,4 кГц;
  • канали витоку інформації, що утворюються в результаті впливів високочастотних електромагнітних полів на різні лінії, які розташовані у приміщенні й можуть, таким чином, стать приймальною антеною. У цьому разі перевірка здійснюється в діапазоні частот від 20 кГц до 100 МГц.

Найнебезпечнішим каналом витоку є дисплей, оскільки з погляду захисту інформації він є найслабшою ланкою в системі. Це обумовлено принципами роботи відеоадаптера, що складається зі спеціалізованих схем для генерування електричних сигналів управління апаратною частиною, що забезпечує генерацію зображення.

Протидія в системі технічного захисту інформації має полягати у розробці процедур виявлення каналів витоку інформації, виявленні пристроїв негласного знімання інформації й запобіганні несанкціонованому доступу до інформації.

Пошук пристроїв негласного знімання інформації може відбуватися за допомогою таких методів (рис. 12.5.7) і складатися з декількох етапів:

  • підготовчий етап;
  • фізичний пошук і візуальний огляд;
  • виявлення радіозакладних пристроїв;
  • виявлення технічних засобів з передаванням інформації струмопровідними лініями;
  • виявлення пристроїв з передаванням інформації інфрачервоним каналом;
  • перевірка наявності акустичних каналів витоку інформації.

Рис. 12.5.7. Методи виявлення пристроїв несанкціонованого зняття інформації

Найважливішим є підготовчий етап, оскільки саме тут може бути закладено успіх. Він містить такі елементи:

1) оцінювання типів і можливого рівня випромінювань технічних засобів, що використовуються;

2) аналіз ступеня небезпеки, що може виходити від своїх співробітників і представників сторонніх організацій;

3) оцінювання можливості доступу сторонніх до приміщення;

4) вивчення історії будинку, у якому планується проводити пошукові заходи;

5) визначення забезпечуваного рівня безпеки відповідно до економічних можливостей і побажаннями замовника, а також фактичною необхідністю в тих чи інших заходах ЗІ;

6) розроблення плану дій для різних ситуацій, які можуть виникнути під час процедур забезпечення ЗІ.

Фізичний пошук і візуальний огляд є важливим елементом виявлення засобів негласного отримання інформації, особливо таких як провідні й волоконно-оптичні мікрофони, пасивні й напівактивні радіозакладні пристрої, дистанційно керовані пристрої, що перебувають у режимі очікування, й інші технічні засоби, які неможливо виявити за допомогою типової апаратури. Візуальний огляд значно спрощується під час використання спеціалізованих засобів. До сучасних засобів відеоспостереження належать оптико-електронні системи, які умовно можна поділити на дві групи:

  • ендоскопічна продукція;
  • доглядові портативні телевізійні або відеопристрої.

Асортимент ендоскопічної продукції містить низку волоконно-оптичних фіброскопів, твердих бароскопів, а також відеоскопів, що дозволяють здійснювати огляд важкодоступних місць. Відмінною рисою цих пристроїв є наявність мініатюрного об’єктива, який розміщено на кінці тонкого гнучкого рукава або твердої трубки, які служать і напрямним елементом, і захисною оболонкою для оптоволоконного джгута (рідше багатокомпонентної лінзової системи), призначеного для передачі зображення з виходу об’єктива на окуляр або ПЗК-матрицю.

Доглядові портативні телевізійні системи дозволяють з’єднати переваги високої якості зображення з максимальною зручністю користування пристроями під час огляду. Це досягається шляхом конструктивного об’єднання в єдиному пристрої мініатюрної телевізійної камери, штанги, що регулюється, й телевізійного монітора.

Можна виділити основні сигнальні ознаки наявності радіозакладок у приміщенні:

  • відносно високий рівень випромінювання, обумовлений необхідністю передачі сигналу за межі контрольованого приміщення. Цей рівень тим вище, чим ближче до пристрою несанкціонованого зняття інформації перебуває апаратура пошуку;
  • наявність гармонік у випромінюванні радіозакладок, що є наслідком необхідності мінімізації розмірів ЗП, а отже, неможливості забезпечити гарну фільтрацію вихідного сигналу;
  • поява нового джерела у зазвичай вільному частотному діапазоні. Оператор, що здійснює радіоконтроль, має дуже добре орієнтуватися в загальній радіоелектронній обстановці й знати, які пристрої у яких діапазонах можуть працювати;
  • використання в окремих радіозакладках спрямованих антен. Це призводить до сильної локалізації випромінювання, тобто істотної нерівномірності його рівня в межах контрольованого об’єкта. На відстанях у декілька метрів цей ефект найкраще виявляється для гармонік основного випромінювання;
  • особливості поляризації випромінювання радіозакладок. Справа в тому, що під час зміни просторового положення або орієнтації приймальної антени спостерігається зміна рівня всіх джерел. Однак однотипні джерела одного діапазону поводяться приблизно однаково, тоді як сигнал закладки змінюється відмінно від інших;
  • зміна («розмивання») спектра випромінювань радіомікрофонів під час виникнення яких-небудь шумів у контрольованому приміщенні. Вона виявляється тільки в тому разі, якщо ЗП працює без кодування інформації, що передається;
  • здатність людини розрізняти акустичні сигнали. Так, якщо закладка працює без маскування, то оператор, що здійснює пошук ЗП, чує шум приміщення або той тестовий сигнал, що сам створив;
  • алгоритм роботи радіозакладок. Так, найпростіші з них, тобто не обладнані схемами дистанційного включення й VOX, функціонуватимуть безупинно протягом певного часу. Для закладок з VOX характерний переривчастий режим роботи вдень і відсутність передачі сигналу вночі. Пристрої з дистанційним включенням обов’язково мають кілька коротких сеансів протягом дня й майже напевно працюватимуть під час переговорів, важливих з погляду особи, що встановила ЗП.

Цей список ознак не є вичерпним і може бути істотно розширений.

Виявлення закладних пристроїв, що використовують передачу інформації зі струмопровідних ліній здійснюється з використанням спеціальних адаптерів, що дозволяють підключатися до різних ліній, у тому числі й з напругою до 300—400 В. Пошук необхідно здійснювати в частотному діапазоні 50—300 кГц, оскільки з одного боку, на частотах нижче 50 кГц у мережах електроживлення відносно високий рівень впливів від побутової техніки й промислового обладнання, а з іншого боку — на частотах вище 300 кГц існує істотне загасання сигналу в лінії, і, крім того, лінії починають працювати як антени, що випромінюють сигнал у навколишній простір, тому пристрої із частотами передачі 300 кГц і вище будуть виявлені на етапі пошуку радіозакладок.

Найнадійнішим способом виявлення заставних пристроїв з передачею інформації ІЧ-каналом є фізичний пошук. Якщо ж останній нічого не дав, то потрібно використати пошукову техніку зі спеціальними ІЧ-датчиками. Пошук випромінювань від таких заставних пристроїв найкраще здійснювати із зовнішньої сторони будинку. Особлива увага при цьому приділяється вікнам.

Одними з найнебезпечніших є природні канали витоку, такі як поширення звукових коливань назовні через вікна, стіни, водопровідні труби, порожнини в будинку тощо й які вловлюються мікрофонами за межами приміщення, що охороняється. Під час проведення фізичного пошуку обов’язково перевіряються вентиляційні й кабельні канали на можливість прослуховування, а також на наявність у них винесених мікрофонів, з’єднаних проводами зі звукозаписуючою апаратурою. Якщо є потреба, то проводиться повна акустична перевірка контрольованого приміщення.

Для комплексного обстеження приміщень необхідно використати спеціальні програмно-апаратні засоби моніторингу радіотехнічних каналів. Основними пристроями є індикатори (детектори) поля, панорамні приймачі, нелінійні локатори й інші типи пристроїв.

Найпростішими засобами виявлення факту використання радіозакладок є індикатори, або детектори поля. По суті, це приймачі з дуже низькою чутливістю, тому вони виявляють випромінювання закладних пристроїв на дуже малих відстанях (10—40 см), чим і забезпечується селекція нелегальних випромінювань на фоні потужних дозволених сигналів. Важлива перевага детекторів — здатність знаходити передавальні пристрої незалежно від модуляції, що застосовується. Основний принцип пошуку полягає у виявленні абсолютного максимуму рівня випромінювання в приміщенні. Добрі індикатори поля постачені частотомірами, акустичними динаміками, мають режим прослуховування й подвійну індикацію рівня сигналу.

Іноді детектори можна використовувати й у так званому сторожовому режимі. У цьому разі після повної перевірки приміщення на відсутність заставних пристроїв фіксується рівень поля в певній точці простору (зазвичай це стіл керівника або місце ведення переговорів), і прилад переводиться в сторожовий режим. У разі включення закладки (приблизно до 2 м від детектора) індикатор видає сигнал про підвищення рівня електромагнітного поля. Однак необхідно враховувати той факт, що якщо використовуватиметься радіозакладка з дуже низькими рівнями випромінювання, то детектор швидше за все не зафіксує її активізацію.

Прикладами детекторів поля можуть служити такі пристрої: Cub, Optoelectronics M1, Scout-40, MRA-3, ПІТОН й ін.

Панорамні приймачі дозволяють контролювати великий спектр частот, причому робити це він має або одночасно у всьому діапазоні, або переходячи від значення до значення за гранично малий інтервал часу. Можливості панорамних приймачів значною мірою визначаються методом аналізу частотного діапазону. Від нього повністю залежить і вид структурної схеми приймача. Розрізняють методи паралельного й послідовного аналізу спектра.

При паралельному аналізі всі сигнали, що перебувають у певній смузі частот, що називається смугою огляду, виявляються одночасно. Структурну схему такого приймача наведено на рис. 12.5.7.

Тут ВЧ-фільтр 1 формує необхідну смугу огляду, у якій ведеться виявлення сигналів; змішувач 2 виконує лінійне перенесення спектра прийнятого випромінювання в низькочастотну область радіодіапазону; смугові фільтри 3 здійснюють частотний поділ сигналів. Вихідний підсилювач 4 забезпечує необхідний рівень сигналу, достатній для нормальної роботи аналізуючого пристрою 5.

Рис. 12.5.7. Структурна схема панорамного приймального пристрою з паралельним аналізом спектра сигналів

У радіоприймачі послідовного аналізу, відповідно, здійснюється послідовна зміна частот в смузі огляду й виявлення сигналу. Спрощену структурну схему пристрою подібного типу показано на рис. 12.5.8.

Рис. 12.5.8. Структурна схема панорамного радіоприймального пристрою з послідовним аналізом спектра сигналів

Тут ВЧ-фільтр 1 має смугу пропускання, що дорівнює смузі огляду, а гетеродин 2 забезпечує перетворення приймача в заданій смузі. Проміжна частота — фіксована. Після селекції фільтром 3 і посилення підсилювачем 4 виявлений сигнал надходить у пристрій 5 для аналізу. При автоматичній зміні частоти приймач ніби «прощупує» (сканує) частотний діапазон, звідси і його повсякденна назва — сканер. Термін не зовсім точний, але досить поширений.

Прикладами приймачів можуть служити AR-8000 і IC-PCR1000.

Подальшим кроком на шляху вдосконалення процедури пошуку ЗП є застосування програмно-апаратних комплексів радіоконтролю й виявлення каналів витоку інформації, оскільки їхні можливості значно ширші, ніж у просто сполучених з ЕОМ сканувальних приймачів. У найбільш загальному вигляді ці можливості полягають у такому:

  • виявлення випромінювань радіозакладок;
  • пеленгування радіозакладних пристроїв у реальному часі;
  • визначення дальності до джерел випромінювання;
  • аналого-цифрова обробка сигналів з метою визначення їх приналежності до випромінювання радіозакладками;
  • контроль силових, телефонних, радіотрансляційних та інших мереж;
  • робота в багатоканальному режимі, що дозволяє контролювати кілька об’єктів одночасно;
  • постановка прицільних перешкод на частотах випромінювання радіозакладок тощо.

Одним з найскладніших завдань у сфері захисту інформації є пошук ЗП, що не використовують радіоканал для передачі інформації, а також радіозакладок, що перебувають у пасивному (невипромінюючому) стані. Традиційні засоби виявлення такі, як панорамні радіоприймачі, аналізатори спектра або детектори поля, у цьому разі виявляються неефективними. Візуальний огляд також не гарантує виявлення подібних ЗП, оскільки сучасні технології дозволяють виготовляти їх з будь-яким видом камуфляжу, ховати в елементах будівельних конструкцій та інтер’єру.

Саме ця проблема й привела до появи зовсім нового виду пошукового приладу — радіолокатора нелінійностей (нелінійного радіолокатора). Своєю назвою він зобов’язаний закладеному фізичному принципу виявлення пристроїв, які проводять зняття інформації, що полягає у виявленні гармонік зондувального сигналу, які виникають при опроміненні електронних вузлів, що містять нелінійні радіокомпоненти (діоди, транзистори й ін.). До основних характеристик нелінійних радіолокаторів належать: значення робочих частот зондувальних сигналів; режим випромінювання й потужність передавача; форма, геометричні розміри й поляризація антен; точність визначення місця розташування перевипромінювального об’єкта; чутливість приймача; максимальна дальність дії й глибина, на якій можливе виявлення закладки всередині радіопрозорого матеріалу; кількість аналізованих гармонік; розміри, маса й тип електроживлення радіолокатора.

Нелінійні радіолокатори повністю не розв’язують завдання виявлення закладок у приміщенні. Так, наприклад, якщо закладка з дистанційним управлінням установлена в якій-небудь електронній апаратурі (телевізорі, телефонному апарату тощо) і включається тільки під час проведення наради, то вона не може бути виявлена нелінійним локатором при обстеженні приміщення перед переговорами, оскільки сигнал відгуку від неї буде замаскований відгуком від апаратури, у якій вмонтована закладка. Тому в комплекті з локатором завжди має використовуватися панорамний приймач необхідного типу. При цьому досить важливо, щоб контроль несанкціонованого випромінювання в приміщенні здійснювався й під час нарад. При виборі нелінійного радіолокатора слід виходити із завдань, які поставлені перед групою контролю.

У процесі роботи на відкритих просторах доцільно використовувати імпульсні локатори великої потужності й найкращої чутливості. Цю ж вимогу висувають і до обстеження в необладнаних приміщеннях, що мають товсті стіни.

Деякі закладні пристрої виконують за МОП-технологією в екранованих корпусах. Тому їхнє виявлення навіть із використанням нелінійних локаторів ускладнено, оскільки рівень перевипроменених сигналів на 2-й і 3-й гармоніках незначний. Для пошуку таких пристроїв можуть використовуватися металошукачі (металодетектори).