За відсутності універсальної транспортної технології та стандартизованих під NGN технологій доступу сучасна мультисервісна ТКС, як правило, будується як конвергентна система, що базується на гібридизації різних мережних моделей і прикладних рішень. Це, у свою чергу, неодмінно призводить до помітного ускладнення ТКС у цілому, а також окремих її мережних елементів і закладених у них моделей й алгоритмів функціонування. Тому продуктивність телекомунікаційних систем, побудованих за принципами NGN, багато в чому залежить від ефективності реалізації функцій системи мережного управління (СМУ).

У свою чергу, динаміка становлення СМУ наочно демонструє еволюцію від найпростіших датчиків і управляючих пристроїв до складних апаратно-програмних комплексів; від допоміжних засобів підтримки технічної експлуатації до найважливішої функціональної складової сучасної телекомунікаційної інфраструктури. До сфери мережного управління належать практично всі існуючі в цей час види мереж і систем зв’язку; процеси інформаційного обміну, комутації та маршрутизації; а також різні типи телекомунікаційного обладнання. Як інструментарій для успішного розв’язання завдань управління в ТКС можуть виступати як самостійні технології та архітектури управління, так і окремі протоколи та механізми управління трафіком, канальним і буферним ресурсом, маршрутизацією й ін.

Самі системи мережного управління будуються на відомих з теорії автоматичного управління методах. Перші методи й алгоритми управління реалізувалися в простих схемних рішеннях (автоматичне регулювання підсилення, частоти і фази тощо). Для управління станом мережних елементів, станом і структурою мереж потрібні складніші програмно-апаратні рішення, які базуються часто на евристичних алгоритмах. На сьогодні евристики вже не задовольняють потреби, які висуваються до сучасних ТКС. Очевидною стає необхідність переходу на більш ефективні, оптимальні рішення. Підтвердженням цьому є прийняття стратегії AMMO (Assess, Monitoring, Management, Optimization) — оцінювання, спостереження, управління, оптимізація в підході до розв’язання завдань управління.

Метою функціонування системи мережного управління в цілому та окремих її підсистем і технічних засобів є підвищення ефективності телекомунікаційної системи з погляду покладених на неї завдань. Тому в основу організації комплексу технічних засобів управління покладено такі принципи:

• централізація управління з можливою децентралізацією певних функцій управління;
• інтегрований підхід до розв’язання задач управління мережами зв’язку в межах загальної території;
• створення гнучкої архітектури на основі методології відкритих систем, що забезпечує можливість реконфігурації та нарощування функцій управління;
• забезпечення високого рівня автоматизації та інтелектуалізації процесів управління й застосування новітніх методів обробки інформації;
• використання єдиної системи стандартів щодо технічного, інформаційного та програмно-алгоритмічного забезпечення на базі Рекомендацій ITU-Т, стандартів ETSI, ISO, ДСТУ, а також галузевих стандартів.

Поставлені перед СМУ цілі мають досягатися як за рахунок трансформації організаційної структури, так і за рахунок корекції та вибору режимів окремих мережних елементів і мережі в цілому. Програмно-апаратний комплекс управління має забезпечувати всебічну інформатизацію та автоматизацію процесів управління, у тому числі з урахуванням перспективного розвитку телекомунікацій. Склад подібного комплексу утворює сукупність територіально розподілених центрів (вузлів, контролерів, серверів) управління, управляюча інформація між якими циркулює або окремо, тобто за допомогою службових каналів зв’язку, або разом із трафіком користувачів, але в цьому разі службова інформація повинна мати більший пріоритет при передачі й обслуговуванні в мережних вузлах.

Як об’єкт управління в сучасних системах телекомунікацій можуть виступати (рис. 10.1.1):

• мережі зв’язку загального користування різного призначення та приватні/виділені мережі;
• обладнання систем передачі (мультиплексори, крос-конектори, каналоутворювальне обладнання, комутатори, маршрутизатори тощо) та операційні системи програмно-керованого обладнання зв’язку;
• лінії зв’язку (мідні й оптичні кабельні та радіолінії, радіорелейні, супутникові, сотові, транкингові радіолінії);
• послуги широкосмугової передачі та телесервіси;
• системи сигналізації й синхронізації (обладнання й програмне забезпечення);
• система мережного управління (обладнання й програмне забезпечення);
• термінали користувачів, їх апаратне та програмне забезпечення, необхідне для надання телекомунікаційних послуг;
• системи електроживлення, інженерного забезпечення (тестові модулі, системи живлення, системи кондиціонування повітря, системи охоронної сигналізації тощо).

Рис. 10.1.1. Об’єкти управління в сучасних системах телекомунікацій