Системи мережного управління відповідно до вимог практики мають проектуватися як гнучкі й адаптивні системи управління, побудовані на принципах автоматики й інтелектуалізації з метою забезпечення максимально можливої ефективності систем телекомунікацій за рахунок раціонального (оптимального) використання мережних ресурсів. До основних факторів, що приводять до підвищення ролі мережного управління, як свідчить практика, можна віднести:

• ускладнення мереж зв’язку та технологічна несумісність окремих підмереж ТКС, обумовлена їхньою неоднорідністю за рахунок мультиінтеграції та гібридизації сучасних телекомунікаційних технологій: ATM (Asynchronous Transfer Mode), IP (Internet Protocol), Frame Relay, X.25, SDH (Synchronous Digital Hierarchy), PDH (Plesiochronous Digital Hierarchy). Крім того, все активніше починають застосовуватися технології MPLS (MultiProtocol Label Switching), xDSL (Digital Subscriber Line), DРT (Dynamic Pocket Transport) та WDM/DWDM (Wavelength Division Multiplexing). Значного поширення набули технології конвергенції для передачі через існуючі магістралі мовленнєвої та мультимедійної інформації в реальному режимі часу (IP over ATM, IP over SDH, VoIP, VoDSL);
• необхідність підтримки неоднорідного, як правило, апаратно та протокольно несумісного телекомунікаційного середовища на базі обладнання зв’язку різних фірм-виробників — Multivendor environment (Lucent, Avaya, Nortel, Ericsson, Siemens, Alcatel, Tellabs, Memotec, ECI, RAD, Cisco, Newbridge тощо), що безпосередньо диктується новими економічними умовами, в основі яких — конкуренція та відкритість;
• мультисервісна підтримка та підвищення вимог користувачів до кількості, змісту, а головне — якості пропонованих послуг;
• підвищення інтелектуальності обладнання та послуг зв’язку, що проявляється як у втіленні методів автоматики, підвищенні ступеня автоматизації більшості технологічних процесів управління й технічного обслуговування, так і в наданні інтелектуальних послуг (базованих як на можливостях технології інтелектуальних мереж, так і на власних можливостях систем мережного управління);
• зростаюча конкуренція на ринку послуг зв’язку: конкуренція як між постачальниками (провайдерами) послуг, так і між різними послугами, а також зацікавленість телекомунікаційних компаній-операторів у підвищенні рентабельності, прибутковості та швидкій окупності телекомунікаційного обладнання;
• можливість деградації структури системи через низьку експлуатаційну надійність мережних елементів або наявності антагоністичного зовнішнього впливу;
• непередбачувана, як правило стрибкоподібна, зміна абонентського навантаження на вузли транспортної мережі ТКС від мереж доступу;
• «несанкціонована» зміна параметрів продуктивності мережних вузлів і пропускної здатності трактів передачі, обумовлена збоями мережного програмного та апаратного забезпечення.

Урахування вищенаведених факторів призводить до необхідності перегляду принципів і підходів до мережного управління для NGN. Система управління NGN повинна надавати набір рішень, що забезпечують автоматичне управління мережами, реалізованими на базі різних технологій (фіксовані й мобільні телефонні мережі, мережі передачі даних, сигналізації тощо), що надають різні послуги та побудовані на обладнання різних виробників. СМУ має будуватися як відкрита модульна архітектура з використанням об’єктно-орієнтованої розподіленої структури, що дозволяє розробляти та впроваджувати нові модулі, працювати з існуючими аплікаціями й модернізувати існуючі модулі. Для реалізації інтегрованого управління системами та мережами незалежно від їхнього виробника можуть використовуватися різноманітні стандарти, технології та протоколи.

Одночасно з проектуванням перших телефонних мереж виникла необхідність в управлінні їх структурою та режимами роботи окремих напрямків зв’язку і мережею в цілому. Спочатку управління здійснювалося за допомогою ручних процедур комутації, регулювання рівня сигналу та ін. Далі була винайдена автоматична телефонна станція (АТС), а управління структурою мережі та режимами роботи її елементів залишилось ситуативним, за допомогою осіб, що приймають рішення (ОПР).

Поступово в мережах з АТС втілювалися елементи автоматизації, які формували статистику, концентрували інформацію для підтримки ОПР. Проте ситуація потребувала значного скорочення часу на прийняття і втілення рішень, витрати якого часто сягали годин і навіть декількох діб.

З появою цифрових технологій стало можливим інтенсивне використання обчислювальної техніки, яка забезпечувала можливість автоматизувати переважну більшість технологічних процесів і процедур щодо збирання, обробки та представлення статистики, використання об’єктивних даних про стан мережних елементів і мережі в цілому, про характеристики поточного трафіка. На підставі всього цього з’явилась можливість автоматичного розподілу мережних ресурсів, автоматичного виконання реструктуризації мережі та вибору маршрутів, надання тих чи інших послуг, профілювання трафіка. Усе це стосується систем управління.

Роль ОПР в автоматичних системах управління полягає у відстеженні коректності виконання системою управління відповідних процедур, а за наявності певних похибок ОПР виконує ситуаційні дії. З появою автоматичних процедур виникає можливість максимального спрощення реакції ТКС на ті чи інші впливи і виклики. Ця реакція на сьогодні складає не більше декількох десятків мілісекунд.