До основних факторів, що впливають на вибір того чи іншого технологічного варіанта системи управління, належать такі:

• тип мережі (транспортна, сигналізації та ін.) і використовуваного телекомунікаційного обладнання як об’єктів управління;
• перелік і зміст вимог щодо якості управління;
• комплекс доступних апаратних і програмних засобів управління.

Виходячи зі співвідношення цих факторів, можна виділити такі підходи щодо створення системи управління, які засновані на чотирьох нижчезазначених технологіях і/або окремих протоколах:

• TMN, яка базується на протоколі CMIP та на мові опису об’єктів (компонентів) ASN.1/GDMO (концепція підтримується комітетом ITU-T);
• CORBA, яка базується на програмній шині ORB та на мові опису об’єктів IDL (концепція підтримується групою OMG і Форумом TMF);
• JavaBeans, яка базується на мові Java, протоколі TCP, методах RMI (концепція підтримується фірмою Sun і спирається на підтримку світового співтовариства виробників (TMF), підтримуючи політику відкритого підходу щодо вдосконалення технології управління);
• COM/DCOM, яка базується на компонентному підході та методах RPC, що використовує механізм взаємодії, орієнтована на платформу Windows (технологія перебуває в монопольному володінні Microsoft).

Разом з цим для управління телекомунікаційними мережами в більшості випадків використовуються системи так званого елементарного управління, що прямо пов’язано з відносною простотою їхнього розгортання й підтримки, із застосуванням як основного протоколу SNMP (Sіmple Network Management Protocol), розробленого ІAB. Для розв’язання завдань щодо організації елементарного управління ТКС можна використати три основних групи систем мережного управління:

1. Системи, що реалізують повнофункціональне управління обладнанням одного виробника або одного типу — CiscoWorks, 3Com Transcend, Nortel Optivity, Enterasys NetSight Manager та ін.
2. Платформи управління, які забезпечують базову функціональність управління — моніторинг, обробку помилок (без функцій кореляції та пошуку першопричини аварії), базовий аналіз продуктивності й формування звітів. Як правило, такі системи в базовому варіанті не здатні виконувати функції конфігурування обладнання, детально аналізувати завантаження вузлів мережі, виконувати ще низку важливих функцій. Прикладами таких систем є IBM Tivoli NetView, HP OpenView NNM, SMARTS та ін.
3. Системи Enterprіse-класу, які забезпечують повну функціональність управління для обладнання різних виробників. Прикладом системи управління такого типу для традиційних телекомунікаційних систем може служити (з певними застереженнями) продукт SPECTRUM компанії Aprіsma.

Характерною рисою мереж наступного покоління є те, що в них управління здійснюється на кожному з рівнів, наприклад, на рівні послуг, транспорту та доступу, визначаючи в такий спосіб склад функціональних підсистем СМУ (рис. 10.1.9).

Рис. 10.1.9. Структура системи мережного управління