Вузли мережі зв’язку, що використовують ЗКС 7, називають пунктами сигналізації SP. Розрізнюють кінцеві SEP (Signalling End Point) і транзитні пункти сигналізації STP (Signalling Transfer Point). Двобічний тракт передавання сигнальних повідомлень називають ланкою сигналізації SL (Signalling Link). Ці ланки організуються на базі стандартних цифрових каналів 64 кбіт/с. Для забезпечення надійності й живучості мережі ЗКС 7 ланки сигналізації мають резервуватися за принципом (n + 1). Основні й резервна ланки мають організовуватися в різних середовищах передавання (або, принаймні, в різних трактах) і працювати з розділенням навантаження. Пункти сигналізації, безпосередньо з’єднані пучком ланок сигналізації, називають суміжними. Підсистеми користувачів (ISUP, МАР тощо) є джерелами й приймачами сигнальних повідомлень. Пункти сигналізації, для яких можливий зв’язок між функціями підсистем користувачів, вважаються такими, що мають сигнальний взаємозв’язок (чи сигнальне відношення — signalling relation). Залежність між сигнальним взаємозв’язком і маршрутом сигналізації встановлює режим сигналізації.

Пункти сигналізації можуть працювати у з’єднаному (associated mode), нез’єднаному (non-associated mode) чи квазіз’єднаному режимі (quasi-associated mode) (рис. 9.10.7). У з’єднаному режимі (рис. 9.10.7, а) для кожного сигнального взаємозв’язку є лише один маршрут сигналізації, тому топологічна структура мережі ЗКС 7 повністю визначається топологією основної мережі зв’язку, а сигнальні повідомлення передаються тими самими маршрутами, що й корисне навантаження. У нез’єднаному режимі (рис. 9.10.7, б) маршрут передавання обирається окремо для кожного сигнального повідомлення, відповідного сигнальному взаємозв’язку. Тоді структура мережі ЗКС 7 практично не залежить від топології основної мережі зв’язку. В квазіз’єднаному режимі (рис. 9.10.7, в), що є окремим випадком нез’єднаного, між двома SP існує кілька можливих маршрутів сигналізації, але вони є заздалегідь визначеними й фіксованими.

Рис. 9.10.7. Режими роботи мережі сигналізації

Поки що застосовується з’єднаний і квазіз’єднаний режими, оскільки підсистеми користувачів не мають засобів запобігання порушенню послідовності надходження сигнальних повідомлень, можливому в нез’єднаному режимі з динамічним маршрутуванням повідомлень.

Пункти сигналізації можуть бути національними NSP (National SP), міжнародними ISP (International SP) і комбінованими (одночасно NSP й ISP). Пункти сигналізації ідентифікуються 14-бітовими кодами ОРС (DPC): NSP згідно з національним планом нумерації пунктів сигналізації, ISP — згідно з міжнародним. Комбіновані SP ідентифікуються кодами ОРС (DPC), окремими для кожної мережі. Національні коди відрізняються від міжнародних за допомогою національного індикатора (коду мережі).

У міжнародній чи міжміській мережі зазвичай має бути не більше двох транзитних пунктів сигналізації між вихідним і вхідним SP. За умов відмов допускається до трьох STP, на короткий проміжок часу — до чотирьох.

На місцевій мережі загальноканальна сигналізація має обов’язково передбачатися для таких напрямків зв’язку:

а) для пучків цифрових з’єднувальних ліній (ЦЗЛ) з цифровими АМТС і цифровими вузлами зонових мереж;
б) між станціями (вузлами) місцевої мережі за наявності на станціях цифрових абонентів ISDN або при ємності пучка понад 1000 ЦЗЛ (каналів 64 кбіт/с);
в) для пучків ЦЗЛ між станціями (вузлами) місцевої мережі і цифровими АТС за наявності між ними понад 1000 ЦЗЛ;
г) для пучків ЦЗЛ між станціями (вузлами) місцевої мережі й центрами комутації цифрових мереж рухомого зв’язку.

В усіх інших випадках ЗКС 7 між цифровими станціями (вузлами) місцевої мережі впроваджується на підставі економічного обґрунтування. При цьому можлива альтернатива: ЗКС 7, або сигналізація АЦСС1, або сигналізація R2D за відсутності абонентів ISDN.

Для місцевого фрагмента мережі ЗКС 7 має передбачатися переважно з’єднаний режим роботи, а квазіз’єднаний — головним чином для реагування на аварійні ситуації й перевантаження. При цьому доцільно організовувати STP у складі цифрових АТС чи ОПТС. За потреби для забезпечення необхідної надійності мережі ЗКС 7 шляхом організації квазіз’єднаного режиму й альтернативних маршрутів можуть застосовуватися виділені STP, не суміщені з обладнанням комутаційних станцій (вузлів). Нетелефонні мережі й виділені телефонні мережі, що не входять до складу ТМЗК, можуть підключатися до STP через свої шлюзи, яким можуть призначатися власні коди транзитних пунктів сигналізації.

Для кожного напрямку зв’язку необхідно передбачати не менше двох географічно незалежних сигнальних маршрутів. Бажано, щоб один з них працював у з’єднаному, а решта — у з’єднаному чи квазіз’єднаному режимі. За відсутності можливості утворення двох територіально рознесених маршрутів припускається тимчасова організація паралельних ланок (резервних каналів) сигналізації в одному маршруті, але в інших трактах. Щоб виключити ефект «блукання» між двома пунктами сигналізації, кожний маршрут повинен мати не більше двох STP.

Ланка сигналізації може утворюватися в будь-якому, крім нульового, часовому каналі первинного цифрового тракту, але за відсутності надциклової синхронізації в тракті для неї рекомендується шістнадцятий, а в іншому разі — перший канальний інтервал. У кожній ланці має використовуватися тільки базовий метод захисту від помилок. У випадку ЦЗЛ двобічної дії для пунктів сигналізації необхідно вказувати метод контролю двобічного заняття каналу на комутаційній станції — контрольована чи контролююча. Як правило, вища за ієрархією мережі станція є контролюючою. Для станцій одного рівня ієрархії метод контролю визначається довільно.