Як і в інших лініях зв’язку, в СЛЗ сигнали за потужністю P_Σ складаються з детермінованої (невипадкової) частки P_д і випадкової P_в: P_Σ = P_д + P_в. При цьому в СЛЗ, що використовують у GEO, рівень випадкової частки сягає декількох відсотків, а основна складова сигналу — детермінована. Зважаючи на це, необхідний рівень сигналів, який потрібен для впевненого прийому, розраховується і вибирається ще на стадії проектування. Таким чином, коли планують побудову СЛЗ з використанням того чи іншого ретранслятора на GEO, то вже заздалегідь знають, який рівень сигналу слід прийняти, і це вимагає відповідних розмірів антен (їх коефіцієнтів підсилення G_пр), чутливості приймачів і потужності передавачів Р_пер. Тому будь-яку земну станцію не можливо безпосередньо використовувати.

Зовсім інша структура для СЛЗ, що базуються на похилих орбітах і особливо на низьких. Частка випадкової компоненти тут збільшується і сягає 20...30 %. Основною причиною такого збільшення є те, що ШСЗ пересуваються в просторі. Це призводить до більшого впливу різних дестабілізуючих механізмів. У таких СЛЗ вживають відповідних заходів щодо врахування дії випадкової частини сигналу (використовують завадозахищені сигнали, завадозахищені коди тощо).