Телекомунікаційні системи та мережі. Том 1. Структура й основні функції.  /  Зміст  /  Розділ 3. Стандартизація мережних протоколів і телекомунікаційного обладнання   /  Тема 3.2. Основні організації зі стандартизації мережевих рішень

Зміст:

3.2.3. Стандарти Інтернету

Особливу роль у розробку міжнародних відкритих стандартів відіграють стандарти Інтернету. Через постійно зростаючу популярність Інтернету ці стандарти стають міжнародними стандартами «де-факто», і багато з них набувають згодом статусу офіційних міжнародних стандартів за рахунок затвердження однією з названих вище організацій, у тому числі ISO і ITU-Т. Існує кілька організаційних підрозділів, відповідальних за розвиток Інтернету і, зокрема, за стандартизацію засобів Інтернету (рис. 3.2.2).

Основним з них є інтернет-асоціація (Internet Society, ISOC) — професійне співтовариство, яке займається загальними питаннями еволюції й розвитку Інтернету як глобальної телекомунікаційної інфраструктури. Під керуванням ISOC працює Internet Architecture Board (IAB) — організація, у віданні якої перебуває технічний контроль і координація робіт для Інтернету. IAB координує напрямок досліджень і нових розробок для стека TCP/IP і є кінцевою інстанцією при визначенні нових стандартів Інтернету.

Рис. 3.2.2. Організації, відповідальні за стандартизацію Інтернету

До IAB входять дві основні групи: Internet Engineering Task Force (IETF) і Internet Research Task Force (IRTF). IETF — це інженерна група, що займається розв’язанням найбільш актуальних технічних проблем Інтернету. Саме IETF визначає специфікації, які потім стають стандартами Інтернету. У свою чергу, IRTF координує довгострокові дослідницькі проекти щодо протоколів TCP/IP.

У будь-якій організації, що займається стандартизацією, процес розробки й ухвалення стандарту складається з кількох обов’язкових етапів, які і становлять процедуру стандартизації (рис. 3.2.3):

  1. Спочатку в IETF подається так званий робочий проект (draft) у вигляді, доступному для коментарів (на рис. 3.2.3 цей етап позначено enter). Він публікується в Інтернеті, після чого широке коло зацікавлених осіб включається в обговорення цього документа, до нього вносяться виправлення. На цьому етапі проекту RFC присвоюється деякий номер. Можливий і інший варіант розвитку подій — після обговорення робочий проект відкидається й видаляється з Інтернету (на рис. 3.2.3 — historic).
  2. Після присвоєння номера проект здобуває статус пропонованого стандарту (на рис. 3.2.3 — proposed). Протягом 6 місяців цей пропонований стандарт проходить перевірку практикою (на рис. 3.2.3 — experiment), у результаті в нього також вносяться відповідні зміни.
  3. Якщо результати практичних досліджень свідчать про ефективність пропонованого стандарту, то йому, з усіма внесеними змінами, присвоюється статус проекту стандарту (на рис. 3.2.3 — draft std). Потім протягом як мінімум 4-х місяців проходять його подальші випробування «на міцність», при цьому створюється принаймні дві програмних реалізації.
  4. Якщо під час перебування в ранзі проекту стандарту в документ не було внесено ніяких виправлень, йому може бути надано статус офіційного стандарту Інтернету (на рис. 3.2.3 — standart).

Рис. 3.2.3. Стадії стандартизації протоколу Інтернету

Слід зазначити, що всі стандарти Інтернету звуться RFC з відповідним порядковим номером, але далеко не всі RFC є стандартами Інтернету — часто ці документи являють собою коментарі до якого-небудь стандарту або просто є описом якоїсь проблеми Інтернету. Список затверджених офіційних стандартів Інтернету публікується у вигляді документа RFC і доступний у мережі Інтернет (http://www.rfc-archive.org).

Таким чином, основою, що забезпечує реалізацію відкритих систем, служить сукупність стандартів, які взаємопогоджувані зі стандартами ГІІ і містять:

  • базовий стандарт — міжнародний стандарт ISO або ITU;
  • функціональний стандарт — документ, погоджений у міжнародному або національному масштабі, який охоплює кілька базових стандартів або профілів;
  • профіль — стандарт або сукупність декількох базових стандартів та інших специфікацій, які визначають послуги, доступні для конкретного прикладного завдання в конкретній мережі.

З огляду на значимість для ГІІ понять відкритості й факторів, які її визначають, нижче розглянемо середовище відкритих систем як базис для забезпечення їх взаємодії й реалізації концепції NGN.