За ступенем покриття території, на якій надаються послуги, оператори поділяються (рис. 1.3.8):

• на локальні;
• регіональні;
• національні;
• транснаціональні.

Рис. 1.3.8. Класифікація операторів зв’язку

Локальний оператор працює на території міста або сільського району. Традиційний локальний оператор — це оператор міської телефонної мережі, який має всю відповідну транспортну інфраструктуру: фізичні канали між приміщеннями абонентів (квартирами, будинками і офісами) і вузлом зв’язку, телефонні станції (АТС) і канали зв’язку між телефонними станціями.

Нині до традиційних локальних операторів додалися альтернативні, які часто є провайдерами послуг нового типу, насамперед, пов’язаних з мережею Інтернет, але іноді конкурують з традиційними операторами і в галузі телефонії. Незважаючи на демонополізацію телекомунікаційної галузі, фізичними каналами доступу до абонентів, як і раніше, володіють традиційні локальні оператори, тобто «Міські телефонні мережі», тому альтернативним операторам простіше надавати високорівневі послуги, не такою значною мірою залежні від наявності прямого зв’язку з абонентом, такі, наприклад, як доступ до Інтернету, розміщення у своїх вузлах інформаційних ресурсів тощо. А для організації доступу до цих ресурсів абонентам доводиться укладати договір з традиційним оператором, який спрямовує трафік безпосередньо підключених до нього абонентів у мережу альтернативного оператора, якщо абонент підписався на відповідну послугу.

Регіональні і національні оператори надають послуги на великій території, також маючи у своєму розпорядженні відповідну інфраструктуру. Традиційні оператори цього масштабу виконують транзитну передачу телефонного трафіка між телефонними станціями локальних операторів, маючи в своєму розпорядженні крупні транзитні АТС, зв’язані високошвидкісними фізичними каналами зв’язку. Це оператори операторів, їх клієнтами є, як правило, локальні оператори або крупні підприємства, що мають відділення і філіали в різних містах регіону або країни. Маючи у своєму розпорядженні розвинену транспортну інфраструктуру, такі оператори зазвичай надають послуги дальнього зв’язку, передаючи транзитом великі обсяги інформації без якої-небудь обробки.

Альтернативні оператори регіонального і національного масштабу можуть мати власну транспортну інфраструктуру, але це не обов’язково. У першому випадку вони конкурують з традиційними операторами на ринку послуг телекомунікації, а в другому прагнуть надавати додаткові інформаційні послуги, укладаючи договори з великою кількістю локальних операторів, а також з яким-небудь з операторів, що надають послуги дальнього зв’язку, — для організації взаємодії між своїми інформаційними ресурсами.