Сучасна телекомунікаційна система являє собою досить складний комплекс технічних і програмних засобів передачі, обробки й розподілу інформації. Архітектурно ТКС можна подати у вигляді двох взаємодоповнювальних підсистем: транспортної підсистеми, яка містить єдину телекомунікаційну мережу або множину різнорідних мереж зв’язку, а також підсистем підтримки, до яких належать системи синхронізації, сигналізації, енергопостачання, управління мережею та її основними елементами (рис. 1.2.1).

Рис. 1.2.1. Основні мережні підсистеми ТКС

Транспортна підсистема ТКС призначена для надання послуг доступу та транспортування (перенесення) даних користувачів. До основних компонентів транспортної телекомунікаційної мережі належать (рис. 1.2.2):

• термінальне обладнання даних (Data Terminal Equipment, DTE);
• термінальне обладнання каналу даних (Data Circuit — terminating Equipment, DCE);
• обладнання комутації даних (Data Switching Equipment, DSE);
• середовище передачі.

Рис. 1.2.2. Основні компоненти транспортної телекомунікаційної мережі

DTE — це узагальнене поняття, яке використовується для опису системи кінцевого користувача мережі, у ролі якого може виступати будь-який термінальний пристрій — пристрій введення/виведення або відображення інформації. Комп’ютери у вузлах мережі іноді називають хост-машинами або просто хостами.

Основна функція DСЕ полягає в тому, щоб забезпечити доступ термінального обладнання даних (DTE) до середовища передачі. Спочатку DСЕ являли собою пристрої, що реалізують винятково комунікаційні функції, однак останнім часом до них залучається також частина функцій користувача (наприклад, стиснення даних). Прикладом DСЕ може служити модем, що виконує перетворення сигналів із цифрової форми в аналогову (модуляцію сигналів) і зворотне перетворення (демодуляцію) для передачі даних телефонними каналами зв’язку. Іншим прикладом DСЕ є плата для підключення комп’ютера до локальної мережі — мережний адаптер.

Основною функцією DSE є передача даних і, за необхідності, комутація й маршрутизація трафіка (даних користувача) у мережі від джерела до адресата. Прикладами DSE є концентратор, на вхід якого надходять дані з декількох джерел (від кожного за своїм каналом), а на виході — канал, у який передається сумарний потік даних, і комутатор, що перенаправляє потоки даних за різними каналами, залежно від адресата даних або за іншим критерієм. Інші типи DSE: повторювачі, мости, маршрутизатори та шлюзи розглядатимуться далі.

Існує безліч типів і видів DТЕ, DСЕ і DSE, однак слід відзначити, що для них не існує стандартизованих найменувань, а пристрої, називані по-різному різними фірмами-виробниками або розроблювачами мережних протоколів, можуть виконувати однакові функції, і навпаки, призначення пристроїв з однаковими назвами може не збігатися у різних виробників і розроблювачів.

DТЕ разом з DСЕ утворюють вузли мережі, а з’єднуюче їх середовище передачі й DSE часто називають мережею передачі даних.

Вузли мережі: призначення, завдання і класифікація

За допомогою мережних вузлів здійснюється формування шляхів передачі інформації між кінцевими абонентськими терміналами. Залежно від завдань, покладених на мережні вузли, вони поділяються (класифікуються) на комутатори та маршрутизатори. До функції комутаторів належить забезпечення руху пакетів мережею з використанням некомутованих або комутованих віртуальних каналів. До завдань маршрутизаторів входить, окрім усього іншого, також розрахунок шляхів просування пакетів. До основних характеристик мережних вузлів належать:

• пропускна здатність вузла, яка чисельно характеризує його можливості щодо обробки інформації (пакетів) і вимірюється в байтах за секунду або пакетах за секунду;
• обсяг буферної пам’яті (байтів або пакетів);
• імовірність відмови мережного вузла — p_в(i)=λ_в(i)τ_в(i), де λ_в(i) — середня частота (інтенсивність) відмови i-го вузла, а τ_в(i) — середній час відновлення вузла;
• вартість вузла c_в(i).

Окрім того, мережний вузол може бути охарактеризований типом дисципліни обслуговування пакетів, яка в ньому використовується.

Сучасні маршрутизатори забезпечують швидкість обробки пакетів до десятків терабіт за секунду (Тбіт/с). Високопродуктивні маршрутизатори, як правило, є гігабітними (Гбіт/с) з можливістю масштабування до терабітного діапазону. На сьогодні терабітні швидкості забезпечують, наприклад, маршрутизатор TSR-40 від компанії Avici — 5,6 Тбіт/с. Одне шасі маршрутизатора TeraPlex 20 виробництва компанії Pluris забезпечує пропускну здатність в 150 Гбіт/с із масштабуванням до сумарної величини 1,44 Тбіт/с, а Pluris 2000 масштабується до 149 Гбіт/с в одному пристрої й до 19,2 Тбіт/с при об’єднанні декількох пристроїв.

Платформа маршрутизації Routing Core Platform 7770 компанії Alcatel підтримує швидкість до 640 Гбіт/с на шасі, причому вісім шасі можна об’єднати в єдиний логічний пристрій, у результаті загальна продуктивність складе 20 Тбіт/с. Модель 8812 компанії Procket, як затверджують виробники, сягає продуктивності 960 Гбіт/с і, за попередніми оцінками, 1,2 млрд пакетів за секунду. Це досягається за рахунок застосування придбаних або власних спеціалізованих інтегральних схем ASIC (Application-Specific Integrated Circuits), а також розроблених нею мікросхем надвеликого ступеня інтеграції VLSI (Very Large-Scale Integration). Це цілісні програмувальні мережні процесори. За рахунок застосування спеціальних мікросхем ASIC маршрутизатор здатний обробляти на кожній лінійній карті мільйони нових потоків за секунду. Компанія Chiaro Networks випускає маршрутизатори Enstara високої готовності, в основу яких покладено оптичну комутуючу матрицю — оптичний фазований масив (Optical Phased Array). При цьому згідно з даними виробника, час перемикання становить декілька наносекунд, масштабування здійснюється без утрат і забезпечується необхідна надійність на рівні 99,999 %.

Окрім того, компанія Cisco, наприклад, офіційно представила новий маршрутизатор CRS-1 (Carrier Routing System-1), робота над яким велася протягом чотирьох років (рис. 1.2.3). Новинка орієнтована, у першу чергу, на великих операторів зв’язку, комп’ютерні системи, які щодня обробляють терабайти даних. Пристрій у мінімальній конфігурації має пропускну здатність у 1,2 Тбіт/с, однак за рахунок масштабування цей показник можна збільшити до 92 Тбіт/с. За такої швидкості всю Бібліотеку Конгресу США можна передати всього за 4,6 секунди. В основу маршрутизатора покладено спеціалізовані процесори для обробки пакетів Sіlіcon Packet Processor (SPP), а також фірмове програмне забезпечення ІOS XR Software, яке базується на коді операційної системи Іnternetwork. На розробку CRS-1 компанія Cіsco витратила близько півмільярда доларів США. Ціна продажу подібних маршрутизаторів складає від 450 тисяч до 2 мільйонів доларів залежно від конфігурації.

Рис. 1.2.3. Зовнішній вигляд маршрутизаторів фірми Cisco різних серій

Менш складні маршрутизатори, наприклад, маршрутизатори Cisco 7360 коштують у середньому 22—24 тис. доларів, а маршрутизатори для організації безпроводового зв’язку D-Link Xtreme N Gigabit Router (DIR-655) і ZyXEL NBG-415N — у середньому 150—200 доларів. Характеристику маршрутизаторів найпопулярніших серій наведено в табл. 1.2.1.

Таблиця 1.2.1 Порівняльна характеристика маршрутизаторів

Серія	Моделі	Галузь застосування	Порядок ціни, дол.
800	805, 827, 828	Малий офіс клієнта (до 10—20 хостів)	650—1000
1700	1721, 1751, 1760	Средній офіс клієнта (до 50 хостів)	1500—3500
2600	2610XM, 2611XM, 2620XM, 2621XM, 2650XM, 2651XM, 2691	Великий офіс клієнта (до 200 хостів)	2500—15 000
3600	3620, 3640, 3661, 3662	Велике підприємство, кампус; малий провайдер	5000—50 000
5ххх	5350, 5400	Сервери доступу, обслуговують від 60 до 492 телефонних ліній	24 000—130 000
7200	7204VXR, 7206VXR	Середній провайдер; ядро невеликої міської мережі або мережі великого підприємства; границя великої мережі	від 20 000
7500	7507, 7505, 7513	Великий провайдер; ядро міської мережі або мережі дуже великого підприємства	від 25 000
Catalyst 6500	6506, 6509	Комутатор-маршрутизатор: ядро масштабної локальної мережі	від 50 000
12000	12008, 12012, 12016, 12404, 12406, 12410, 12416	Ядро мережі великого (національного або міжнародного) провайдера	30 000—130 000 шасі, 25 000—375 000 за один модуль

Середовище передачі, канали зв’язку: призначення і класифікація

Для того щоб DСЕ могли об’єднатися в мережу, вони мають бути пов’язані між собою відповідними каналами зв’язку в певному фізичному середовищі передачі. Канал зв’язку — комплекс технічних засобів, які забезпечують передачу інформації від відправника до одержувача у визначеній смузі частот або з визначеною швидкістю та заданою якістю. Основними типами каналів, які використовуються для передачі мовлення, даних, відео й іншої інформації у мережах зв’язку, є:

• аналогові телефонні канали загального користування;
• цифрові канали;
• вузькосмугові й широкосмугові кабельні канали;
• радіоканали й супутникові канали зв’язку;
• оптоволоконні канали зв’язку.

Основними характеристиками каналу зв’язку є:

• ширина смуги пропускання ΔF = f₂–f₁ (у герцах), де f₂ і f₁ — відповідно верхня й нижня границі смуги пропускання;
• відношення сигнал/шум (S/N), де S — середня потужність сигналу, а N — середня потужність шуму у смузі частот сигналу у ватах;
• максимальна швидкість (ємність) (у бітах/с), яка розраховується за формулою Шеннона C = ΔF·log₂(1 + S/N);
• максимально допустима швидкість модуляції (у бодах), яка розраховується за формулою Найквіста C_max = 2ΔF (якщо знехтувати однією боковою смугою спектра частот);
• достовірність передавання (середня ймовірність помилки, ймовірність втрати пакета, ймовірність переадресування пакета);
• надійність каналу (відсоток часу, упродовж якого виконуються вимоги щодо достовірності — H≥99,999);
• енергетичні й амплітудно-фазові параметри каналу зв’язку;
• фізична довжина каналу зв’язку R_к (i);
• вартість каналу зв’язку c_к (i);
• режим передачі (симплексний, напівдуплексний, дуплексний):
  
  • симплексний, якщо передавач і приймач з’єднані однією лінією зв’язку, якою інформація передається тільки в одному напрямку (наприклад, у телевізійних мережах зв’язку);
  • напівдуплексний, коли два вузли зв’язку з’єднані також однією лінією, якою інформація передається поперемінно то в одному напрямку, то в протилежному (це характерно для локальних мереж з радіодоступом інформаційно-довідкових, систем «запит/відповідь»);
  • дуплексний, якщо два вузли зв’язку з’єднані двома або більше лініями (прямою линією зв’язку та зворотною), якими інформація одночасно передається в протилежних напрямках. Дуплексні канали застосовуються також у системах з вирішальним й інформаційним зворотним зв’язком.

Відмінністю каналу зв’язку може бути тип використовуваної каналоутворюючої апаратури.

Аналогові й цифрові канали. Залежно від типу сигналів, які передаються, розрізняють два класи каналів зв’язку: цифрові й аналогові. Сигнали можуть містити безперервну інформацію, що змінюється в кожний момент часу (безперервні в часі, аналогові сигнали), або ці зміни відбуваються тільки в певні, дискретні моменти часу (імпульсні, дискретні цифрові сигнали).

Цифровий канал є бітовим трактом із цифровим (імпульсним) сигналом на вході й виході каналу. На вхід аналогового каналу надходить безперервний сигнал, і з його виходу також знімається безперервний сигнал (рис. 1.2.4).

Рис. 1.2.4. Цифрові й аналогові канали передачі

Цифровими є канали систем ІКМ, ІSDN, канали типу Т1/Е1 та ін. Сучасні ТКС будуються переважно на основі цифрових каналів, які мають низку переваг перед аналоговими.

Аналогові канали нині є поширенішими через тривалу історію їх розвитку й простоту реалізації. Типовим прикладом аналогового каналу є канал тональної частоти (КТЧ), а також групові тракти на 12, 60 і більше КТЧ. Телефонний канал зі смугою 0,3…3,4 кГц, як правило, містить декілька комутаторів, апаратуру ущільнення для створення багатоканального групового сигналу, групові модулятори й демодулятори. На рис. 1.2.5 показано ланки елементів аналогової лінії, якою можна передавати як мовленнєву інформацію з телефонних апаратів, так і цифрову з DTE. Аналоговими каналами можуть також передаватися й цифрові сигнали.

Рис. 1.2.5. Ланки елементів аналогової лінії

Під час передачі цифрових даних у смузі КТЧ на вході аналогового каналу має бути пристрій, який би перетворював цифрові дані, що надходять від DTE, в аналогові сигнали, які надсилаються в канал. Приймач має містити пристрій, що перетворює назад прийняті аналогові сигнали в цифрові дані. Цими пристроями є модеми. Аналогічно, під час передачі цифровими каналами дані від DTE доводиться приводити до виду, прийнятому для цього конкретного каналу. Це перетворення відбувається в цифрових модемах, які дуже часто називаються адаптерами ІSDN, адаптерами каналів Е1/Т1, лінійними драйверами й ін. (залежно від конкретного типу каналу або середовища передачі).

Термін модем доволі поширений, хоча й не є досить досконалим. При цьому необов’язково в ньому має бути присутня яка-небудь модуляція, проте в деяких з них залишились певні операції щодо перетворення сигналів, які надходять від DTE для їх подальшої передачі використовуваним каналом. Таким чином, у широкому сенсі поняття модем і апаратура каналу даних (DCE) є синонімами.

Слід пам’ятати, що зазвичай інформація передається не лише в напрямку від пункту А до пункту В, а й у зворотному напрямку — від пункту В до пункту А, тобто між пунктами А і В утворюють двосторонній канал зв’язку. Такі канали (двосторонні) утворюють для всіх видів передаваної інформації, крім інформаційних мереж зв’язку (телевізійне та радіомовлення). Якщо відстань між пунктами А і В є великою і вони безпосередньо не можуть з’єднуватися системами передачі, то прямі канали зв’язку, що з’єднують кінцеві пункти, організовують як послідовно з’єднані каналами систем передачі, які з’єднуються через транзитні пункти (транзитне з’єднання каналів зв’язку). Такі канали мають назву складені канали зв’язку. Кожний канал зв’язку може бути організований як на аналогових, так і на цифрових системах передачі.

Виділені канали та канали, що надаються на вимогу. Виділені канали орендуються в операторів зв’язку або в телефонних компаній. Ці канали постійно, на досить тривалий період закріпляються за певними користувачами. Їх якість здебільшого вище якості каналів, які надаються на вимогу, через відсутність впливу комутаційної апаратури АТС.

Дво- і чотирипроводові канали. Як правило, канали мають двопроводове або чотирипроводове закінчення. Для стислості їх називають, відповідно, двопроводові та чотирипроводові канали.

Чотирипроводові канали надають два проводи для передачі сигналу та ще два проводи для приймання. Перевагою таких каналів є практично ціловита відсутність впливу сигналів, які передаються у зустрічному напрямку.

Двопроводові канали можуть бути використані як для передачі, так і для приймання сигналів. Такі канали дозволяють заощаджувати на вартості кабелів, проте необхідне певне ускладнення апаратури користувача з розподілення та розв’язки прийнятого й переданого сигналів. Така розв’язка реалізується за допомогою диференціальних систем, що забезпечують необхідне згасання сигналів зустрічних напрямків передачі. Неідеальність диференціальних систем призводить до певних перетворень амплітудно-частотних і фазо-частотних характеристик каналу й до виникнення специфічної завади у вигляді ехо-сигналу.

Як проводові канали зв’язку часто використовуються: кручена пара, коаксіальний кабель або оптоволоконні лінії. Під час вибору типу кабелю враховують такі показники:

• вартість монтажу й обслуговування;
• швидкість передачі інформації;
• обмеження на величину відстані передачі інформації (без додаткових підсилювачів-повторювачів — репіторів);
• безпека передачі даних.

Основна проблема полягає в одночасному забезпеченні цих показників, наприклад, швидкість передачі даних обмежена смугою частот кабелю, максимально можливою відстанню передачі даних, при якій ще забезпечується необхідний рівень помилок в передачі даних. Легкість у нарощуванні і простота розширення кабельної системи впливають на її вартість.

Кручена пара. Найдешевшим кабельним з’єднанням є кручене двожильне проводове з’єднання, яке часто називають «крученою парою» (twіsted paіr). Вона забезпечує можливість передачі інформації зі швидкістю до 10 Мбіт/с, легко нарощується, є певною мірою завадонезахищеною від зовнішніх впливів. Чим більша довжина крученої пари, тим меншу швидкість можна забезпечити. Так, довжина кабелю не може перевищувати 1000 м при швидкості передачі 1 Мбіт/с. Перевагами крученої пари є низька ціна й простий монтаж. Для підвищення завадозахищеності інформації часто використовують екрановану кручену пару, яка поміщена в металеву чулку, подібну до екрана коаксіального кабелю. Це збільшує вартість крученої пари й наближає її ціну до ціни коаксіального кабелю.

Коаксіальний кабель. Має досить прийнятну ціну, добре завадозахищений і застосовується для зв’язку на відносно великі відстані (до кількох кілометрів). Швидкість передавання інформації по коаксіальному кабелю може складати від 1 до 10 Мбіт/с, а в окремих випадках може сягати 50 Мбіт/с. Коаксіальний кабель використовується також для передачі сигналів телебачення та широкосмугової передачі інформації.

Широкосмуговий коаксіальний кабель. Несприйнятливий до зовнішніх завад, але ціна його досить висока. Швидкість передачі інформації сягає 500 Мбіт/с. При передачі інформації в широкій смузі частот на відстань понад 1,5 км потрібен підсилювач або так званий репітер (повторювач). Тому сумарна відстань при передачі інформації збільшується до 10 км. Для мереж зв’язку з топологією шина або дерево коаксіальний кабель повинен мати на кінці погоджувальний пристрій. Використовується такий кабель у системах кабельного телебачення.

Еthernet-кабель також є коаксіальним кабелем із хвильовим опором 50 Ом. Його називають ще товстий Ethernet (thіck) або жовтий кабель (yellow cable). Допускається 15-контактне стандартне включення. Внаслідок більш високої завадозахищеності він є коштовнішою альтернативою звичайному коаксіальному кабелю. Під час використання Ethernet-кабелю максимально доступна відстань без повторювача не перевищує 500 м, а загальна довжина мережі Ethernet може сягати 3000 м.

Сheapernеt-кабель. Дешевшим, ніж Ethernet-кабель, є з’єднання Cheapernet-кабель або, як його часто називають, тонкий (thіn) Ethernet. Це також 50-омний коаксіальний кабель, що забезпечує передачу інформації зі швидкістю в десять мільйонів біт/с. При з’єднанні сегментів Сhеареrnеt-кабеля також потрібні повторювачі. З’єднання мережних плат здійснюється за допомогою широко використовуваних малогабаритних рознімачів (СР-50). Додаткове екранування не потрібне. Кабель приєднується до ПК за допомогою трійникових з’єднувачів (T-connectors). Відстань між двома робочими станціями або вузлами без повторювачів може становити до 300 м, а загальна довжина лінії мережі з використанням Cheapernet-кабелю — близько 1000 м.

Оптоволоконні лінії. Найперспективнішими є оптоволоконні кабелі. Швидкість поширення інформації ними сягає декількох гігабіт за секунду (табл. 1.2.2). Допустима довжина лінії може перевищувати 50 км. Зовнішній вплив завад практично відсутній. Оптоволоконні лінії зв’язку застосовуються там, де виникають електромагнітні поля завад або потрібна передача великих обсягів інформації на дуже значні відстані без використання повторювачів. Ці лінії добре захищені від спроб несанкціонованого доступу. Вартість цих ліній є поки що вищою від вартості інших проводових.

Таблиця 1.2.2 Класифікація цифрових каналів

Стандартна назва	Швидкість
DSO	64 кбіт/с
DS1/T-1	1,544 Мбіт/с
E-1	2,048 Мбіт/с
E-3	34,368 Мбіт/с
DS3/T-3	44,736 Мбіт/с
OC-1	51,84 Мбіт/с
OC-3/STM-1	155,52 Мбіт/с
OC-12/STM-4	622,08 Мбіт/с
OC-48/STM-16	2488,32 Мбіт/с

Якісне порівняння названих вище середовищ передачі наведено в табл. 1.2.3.

Таблиця 1.2.3 Результати якісного порівняння проводових каналів зв'язку

Показники	Тип проводового каналу зв'язку
	Двожильний кабель — кручена пара	Коаксіальний кабель	Оптоволоконний кабель
Вартість	Невисока	Відносно висока	Висока
Нарощування	Дуже просте	Проблематичне	Просте
Захист від прослуховування	Незначний	Добрий	Високий
Проблеми із заземленням	Немає	Можливі	Немає
Сприйнятливість до завад	Існує	Існує	Майже відсутня

Нині доступні технології WDM і DWDM, які забезпечують швидкість на одну оптичну носійну 10 Гбіт/с. При використанні частотного плану DWDM стає можливим передача мультиплексного потоку зі швидкістю 400 Гбіт/с. Нові успіхи в науці й техніці мають сприяти досягненню теоретичного максимуму пропускної здатності 100 Tбіт/с, поширенню технології всехвильового оптичного волокна, застосування якого відкриває дотепер не використовувані властивості через присутність іонів води 1400 нм; нових технологій модуляції й техніки солітонної передачі (метод передачі шляхом спеціальних оптичних імпульсів). У сучасних комерційних лініях оптоволоконного зв’язку досягають пропускної здатності понад 1 Tбіт/с; у лабораторних умовах уже продемонстровано можливість передачі інформації зі швидкістю понад 10 Tбіт/с. Окрім того, використання розподілених комбінованих підсилювачів та ербієвих підсилювачів дозволяє збільшити дальність зв’язку без переприймання до 200 км.

Термінальне обладнання

Телепослуги, реалізовані мережами зв’язку, мають велике різноманіття терміналів. У світі на сьогодні існує близько 1 млрд телефонних апаратів, близько 200 млн установок передачі даних, приблизно така ж кількість факсимільних установок. Кількість мобільних телефонів у багатьох країнах перевищила кількість стаціонарних телефонів. Інші види термінального обладнання (телетекс, телекс, відеотекс) є менш популярною технікою. Зросла тенденція використання в якості термінальних пристроїв персональних електронно-обчислювальних машин (ПЕОМ). Є тенденція швидкого зростання кількості кишенькових комп’ютерів, що працюють у мобільних радіомережах, їхня кількість в 2007 р. досягла 500 млн штук.

Телефонний апарат (ТА) являє собою як початкову, так і кінцеву точку телефонної мережі. При цьому кожний ТА повинен виконувати принаймні сім обов’язкових функцій:

• надсилати запит своєї телефонної станції;
• інформувати про статус мережі (за допомогою спеціальної комбінації струмів);
• повідомляти телефонній станції номер, який викликається;
• інформувати про надходження виклику;
• передавати мовлення абонента в мережу й приймати з мережі мовлення співрозмовника;
• звільняти займані ресурси мережі після завершення розмови;
• забезпечувати все назване при розмаїтості рівнів потужності сигналів і фізичних довжин телефонних ліній.

Безпроводовий телефон. Термін «безпроводовий телефон» закріпився за апаратами, що здійснюють зв’язок між абонентами радіоканалом і телефонними лініями зв’язку через АТС. У найпростішому варіанті безпроводовий телефонний апарат — це пристрій, що складається з портативної мікротелефонної трубки і стаціонарного блока, підключеного до абонентської лінії телефонної мережі загального користування. Зв’язок між цими блоками здійснюється радіоканалом із використанням амплітудної або частотної модуляції. Таким чином, безпроводовий телефон — це об’єднані в одному пристрої радіостанція й електронний телефон.

IP-телефон. Апаратний ІP-телефон — самостійний пристрій, що не вимагає підключення до телефонної лінії й дозволяє користуватися послугами мережі ІP (Internet Protocol) для здійснення міжміських і міжнародних переговорів, наприклад, через інтернет-канали. ІP-телефону призначається власний телефонний номер, на який може зателефонувати будь-який абонент ІP-мережі. ІP-телефон призначений як для приватного користування, так і для установки в офісах. В останньому випадку, при використанні декількох апаратів, з’являється можливість організувати офісний або корпоративний зв’язок без використання класичної телефонії. При цьому зовсім не важливе територіальне розташування апаратів — організація зв’язку буде однаково простою як у випадку, якщо вони розташовані на сусідніх столах, так і при установці їх у протилежних точках земної кулі. Для підключення ІP-телефону необхідною є лише наявність підключення до ІP-мережі (якщо це Інтернет — бажано постійно діючий).

Сімейство ІP-телефонів вміщує широкий спектр моделей, від простих апаратів, що мають базову функціональність, порівняну зі звичайним телефоном, до багатофункціональних комунікаційних пристроїв, що надають великий обсяг додаткових сервісів і мають більший рідкокристалічний екран для відображення інформації. Живлення проводових апаратів може бути здійснене як локально, на робочому місці від розетки, або з використанням технології Іnlіne Power. Усе це дозволяє успішно розв’язувати завдання впровадження ІP-телефонії в усі сфери, де раніше застосовувалася класична телефонія.

Факсимільний апарат призначений для передачі графічних зображень каналами зв’язку. Факсимільний зв’язок використовує для передачі зображення лінії телефонної мережі та її номери як адреси. Терміналами такої мережі є факс-апарати, які називаються просто факсами. Вони підключаються до телефонної мережі.

Термінали мультимедіа є прикладами багатофункціональних кінцевих пристроїв. Термін мультимедіа походить від двох англійських слів: Multі — багато й medіum — середовище, і в буквальному перекладі означає багатосередовищний. В обчислювальній техніці під мультимедіа розуміють технологію, що поєднує кілька видів інформації: аудіо, дані, нерухомі зображення (графіка) і рухомі зображення. Відповідно, в техніці зв’язку поняття мультимедіа стосується служб, які передають мовлення, музику, нерухомі (у тому числі текст) і рухомі зображення від одного джерела інформації.

Для формування та передачі каналом зв’язку рухомого відео та при передачі нерухомих зображень використовується відеокамера. Введення відеосигналів у термінал здійснюється через відеоінтерфейсну карту, що має три входи, які відповідають трьом джерелам повного відеосигналу: відеомагнітофону, відеокамері або телевізору.

Віртуальний термінал (ВТ) — узагальнений термінал, який визначений як стандарт для єдиної форми звертання з різними реальними терміналами. По суті віртуальний термінал може функціонувати багатьма способами, достатніми для конкретних груп користувачів. Він має два інтерфейси: один з реальним терміналом, інший — з інформаційно-обчислювальною мережею. При цьому мережа або обчислювальна система підтримує лише ВТ.