Уже в 2007 році можна було назвати чимало додатків, у яких видна необхідність у передачі даних на швидкостях більш 10 гігабіт/с.

       Як приклади можна привести трафік в Internet магістралях, потребі операторів зв'язку та високопродуктивних обчислень у спеціалізованих центрах обробки даних. Із цією технологією пов'язана, зокрема, доставка відео YouTube, IPTV і HDTV.

       Розвиваються й технології доставки відео на запит. Наприклад у 2007 році, відеоресурс YouTube був досить цікавий – щомісяця його трафік збільшувався на 20%, і для підтримки такого росту доводилося постійно додавати нові 10 гігабітні канали.

       Один зі шляхів, що досить довго дискутувався й широко використовується на практиці, рішення проблеми підвищення пропускної здатності – це агрегування (об'єднання) 10-гігабітних каналів.

       Дійсно два, чотири й навіть вісім каналів можуть бути об'єднані разом, не викликаючи труднощів з управлінням і усуненням несправностей. Однак самі кабелі збільшують вартість системи, є й певні вимоги до енергоспоживання й охолодження конекторів.

       Використання портів для агрегування каналів приводить в остаточному підсумку до зниження віддачі від вкладених коштів, тому що кожний такий порт не працює по його безпосередньому призначенню.

       Є ряд проблем з масштабуванням, і при агрегуванні каналів не так просто зробити попередній розрахунок вартості рішення. Незважаючи на зазначені вище недоліки, даний метод підвищення пропускної здатності набув широкого застосування в стандартах 40/100 гігабіт / с.

       При цьому, для зменшення вартості використовуваних оптоволокн, широко використовується метод передачі на базі спектрального мультиплексування (WWDM – Wide Wavelength Division Multiplexing, спектральне vультиплексування у широкої смузі частот), який почав застосовуватися в технології 10G Base-LX4.

       В подальшому основні зусилля розробників були зосереджені на розробці нового фізичного рівня (Physical layer device, PHY), який би забезпечував швидкість передачі 100 гігабіт/с, з використанням інших методів передачі. Оператори розглядали технологію 100G для заміни 10-гігабітного транспорту для загальнодоступних мереж. Вони планували також з її допомогою збільшити пропускну здатність своїх мереж і знизити ціну за біт.

       Переважна частина респондентів вважала, що пропускна здатність повинна вирости в 10 разів, а вартість передачі біта – знизитися в два рази.

При розробці PHY-частини стандарту ставилися наступні цілі:

•  зберегти формат кадрів Ethernet стандарту 802.3, що використовують формат 802.3 MAC;
•  зберегти мінімальні і максимальні розміри кадру (FrameSize), яки збігаються з поточною редакцією стандарту 802.3;
•  забезпечити в точці сполучення інтерфейсу з MAC рівень помилок (Bit error ratio, BER) не вище (тобто не більше 1 помилки в середньому на кожні біт);
•  забезпечення відповідної підтримки оптичних транспортних мереж (Optical transport network, OTN);
• швидкість передачі даних на рівні MAC в 40 і 100 Гбіт/с;
• розробка варіантів рівня PHY для роботи через одномодове оптичне волокно (SMF), багатомодове оптичне волокно OM3 (MMF), кабелі з мідними провідниками і через об'єднавчі плати (backplane). 

       У стандартах 40/100-гігабітного Ethernet міститься опис декількох різних стандартів фізичного рівня (PHY). Мережеві пристрої можуть використовувати різні типи PHY шляхом використання змінних PHY-модулів.

       Модулі, що використовують оптичне волокно, стандартизовані в 802.3ba – угоді між різними виробниками (multi-source agreements, MSA).

       Стандартизовані до 2010 року специфікації технології 40/100 GBE представлені в таблиці 1.9.3.