Матеріалознавство в машинобудуванні  /  Розділ 1. Метали, їх властивості та методи дослідження  /  Тема 1.3. Загальні відомості про матеріали та їх властивості

Зміст:
  • Розділ 1. Метали, їх властивості та методи дослідження
    • Тема 1.3. Загальні відомості про матеріали та їх властивості
    • Лабораторно-практична робота № 1. Ознайомлення з макро- та мікроструктурою різноманітних металів і сплавів; визначення величини зерна
    • Лабораторно-практична робота № 2. Визначення твердості металу за методом Брінелля
    • Лабораторно-практична робота № 3. Визначення марки сталі за іскрою

1.3.4. Методи випробовування механічних властивостей металів

Механічні властивості металів (міцність, пружність, пластичність, в'язкість), як і інші властивості, є вихідними даними при проектуванні та створенні різних машин, механізмів і споруд.

Методи визначення механічних властивостей металів поділяють на такі групи:

  • статичні, коли навантаження зростає повільно і плавно (випробування на розтяг, стиск, згин, крутіння, твердість);
  • динамічні, коли навантаження зростає з великою швидкістю (випробування на ударний згин);
  • циклічні, коли навантаження багаторазово змінюється (випробування на втому);
  • технологічні — для оцінки поведінки металу при обробці тиском (випробування на згин, перегин, видавлювання).

Випробування на розтяг (ГОСТ 1497—84) проводяться на стандартних зразках круглого або прямокутного перерізу. При розтязі зразок деформується під дією навантаження, яке плавно зростає до моменту його розривання. Під час випробування зразка знімають діаграму розтягу (рис. 1.36, а), яка фіксує залежність між силою Р, що діє на зразок, і викликаною нею деформацією Δl (Δl — абсолютне видовження).

Рис. 1.36. Діаграма розтягу низьковуглецевої сталі (а) і залежність між напруженням і відносним видовженням (б)

В'язкість (внутрішнє тертя) — здатність металу поглинати енергію зовнішніх сил при пластичній деформації і руйнуванні (визначають величиною дотичної сили, прикладеної до одиниці площі шару металу, який підлягає зсуву).

Пластичність — здатність твердих тіл необернено деформуватися під дією зовнішніх сил.

При випробуванні на розтяг визначають:

  • σв — границю міцності, МН/м2 (кг/мм2):

    де Рb — найбільше навантаження; F0 — початкова площа перерізу зразка;
  • σпц — границю пропорційності, МН/м2 (кг/мм2):

    де Pпц — навантаження, що відповідає границі пропорційності;
  • σпр — границю пружності, МН/м2 (кг/мм2):

    де Рпр — навантаження, що відповідає границі пружності (при σпр залишкова деформація відповідає 0,05—0,005 % початкової довжини);
  • σт — границю плинності, МН/м2 (кг/мм2):

    де Рт— навантаження, що відповідає границі плинності, Н;

    δ — відносне видовження, %,

    де l0 — довжина зразка до розривання, м; l1 — довжина зразка після розривання, м;

    ψ — відносне звуження, %:

    де F0 — площа перерізу до розривання, м2; F1 — площа перерізу після розривання, м2.

продивитись аніміцію

Flash-анімація. Натисніть на поле для запуску

Випробовування на твердість. Твердість — це опір матеріалу проникненню в нього іншого, твердішого тіла. З усіх видів механічного випробування визначення твердості є найпоширенішим.

Випробовування за Брінеллем (ГОСТ 9012—83) проводяться шляхом вдавлювання в метал сталевої кульки. У результаті на поверхні металу утворюється сферичний відбиток (рис. 1.37, а). Твердість за Брінеллем визначається за формулою

де P — навантаження на метал, Н; D — діаметр кульки, м; d — діаметр відбитка, м.

Чим твердіший метал, тим менша площа відбитка.

Діаметр кульки і навантаження встановлюють залежно від металу, який досліджують, його твердості та товщини. При випробуванні сталі та чавуну вибирають D = 10 мм і P = 30 кН (3000 кгс), при випробуванні міді та її сплавів D = 10 мм і P = 10 кН (1000 кгс), а при випробуванні дуже м'яких металів (Аl, бабітів та ін.) D =10 мм і P = 2,5 кН (250 кгс). При випробуванні зразків товщиною менше 6 мм вибирають кульки з меншим діаметром — 5 і 2,5 мм. На практиці користуються таблицею переведення площі відбитка у число твердості.

Метод Брінелля не рекомендовано застосовувати для металів твердістю понад Н 450 (4500 МПа), оскільки кулька може деформуватися, що спотворить результати випробувань.

Випробування за Роквеллом (ГОСТ 9013—83). Здійснюють шляхом вдавлювання в метал алмазного конуса (α = 120°) або сталевої кульки (D = 1,588 мм або 1/16", рис. 1.37, б). Прилад Роквелла має три шкали — В, С і А. Алмазний конус застосовують для випробування твердих матеріалів (шкали С і А), а кульку — для випробування м'яких матеріалів (шкала В). Конус і кульку вдавлюють двома послідовними навантаженнями: попереднє Р0 і загальне Р:

Р = Р0+ Р1,

де Р1 — основне навантаження.

Попереднє навантаження Р0 = 100 Н (10 кгс). Основне навантаження складає 900 Н (90 кгс) для шкали В; 1400 Н (140 кгс) для шкали С і 500 Н (50 кгс) для шкали А.

Рис. 1.37. Схема визначення твердості:
а — за Брінеллем; б — за Рoквеллом; в — за Віккерсом

Твердість за Роквеллом вимірюють в умовних одиницях. За одиницю твердості приймають величину, що відповідає осьовому переміщенню наконечника на відстань 0,002 мм. Твердість за Роквеллом обчислюють у такий спосіб:

НR = 100 – e (шкали А і С); НR = 130 – e (шкала В).

Величину e визначають за формулою:

,

де h — глибина проникнення в метал наконечника під дією загального навантаження Р (Р =Р0+ Р1); h0 — глибина проникнення наконечника під дією попереднього навантаження Р0.

Залежно від шкали твердість за Роквеллом позначають НRВ, НRС, НRА.

Випробування за Віккерсом (ГОСТ 2999—83). В основу методу покладено вдалювання в поверхню (шліфовану чи навіть поліровану), що підлягає випробуванню, чотиригранної алмазної піраміди (α = 136°) (рис. 1.37, в). Метод використовують для визначення твердості деталей малої товщини і тонких поверхневих шарів, які мають високу твердість.

Твердість за Віккерсом:

де Р — навантаження на піраміду, Н; d — середнє арифметичне двох діагоналей відбитка, виміряних після зняття навантаження, м.

Число твердості за Віккерсом визначають за спеціальними таблицями по діагоналі відбитка d. При вимірюванні твердості застосовують навантаження від 10 до 500 Н.

Мікротвердість (ГОСТ 9450—84). Принцип визначення мікротвердості такий самий, що і за Віккерсом, згідно зі співвідношенням:

.

Метод застосовують для визначення мікротвердості виробів дрібних розмірів і окремих складових сплавів. Прилад для вимірювання мікротвердості — це механізм вдавлювання алмазної піраміди та металографічний мікроскоп. Зразки для вимірювань мають бути підготовані так само ретельно, як мікрошліфи.

Рис. 1.38. Випробовування на твердість

Випробовування на ударну в'язкість.

Для випробовування на удар виготовляють спеціальні зразки з надрізом, які потім руйнують на маятниковому копрі (рис. 1.39). Загальний запас енергії маятника витрачатиметься на руйнування зразка і на підйом маятника після його руйнування. Тому якщо із загального запасу енергії маятника вилучити частину, яка припадає на підйом (зліт) після руйнування зразка, дістанемо роботу руйнування зразка:

K = Р(h1 – h2)

або

K = Рl(соs β – соs α), Дж (кг·м),

де P — маса маятника, Н (кг); h1 — висота підйому центра маси маятника до удару, м; h2 — висота зльоту маятника після удару, м; l — довжина маятника, м; α, β — кути підйому маятника відповідно до руйнування зразка і після нього.

Рис. 1.39. Випробовування на ударну в'язкість:
1 — маятник; 2 — ніж маятника; 3 — опори

Ударну в'язкість, тобто роботу, витрачену на руйнування зразка і віднесену до поперечного перерізу зразка у місці надрізу, визначають за формулою:

, МДж/м2 (кг·м/см2),

де F — площа поперечного перерізу в місці надрізу зразка, м2 (см2).

Для визначення користуються спеціальними таблицями, в яких для кожного кута β зазначена величина роботи удару K. При цьому F = 0,8 · 10-4 м2.

Для позначення ударної в'язкості додають і третю букву, що вказує на вид надрізу на зразку: U, V, Т. Запис KСU означає ударну в'язкість зразка з U-подібним надрізом, KСV — з V-подібним надрізом, а KСТ — із тріщиною (рис. 1.40).

Рис. 1.40. Види надрізів на зразках для випробування на ударну в'язкість:
аU-подібний надріз (KCU); бV-подібний надріз (KСV); в — надріз із тріщиною (KСТ)

продивитись аніміцію

Випробування на утомлюваність (ГОСТ 2860—84). Руйнування металу під дією повторних або знакозмінних напружень називають утомлюваністю металу. При руйнуванні металу внаслідок втоми на повітрі злом складається з двох зон: перша зона має гладку притерту поверхню (зона втоми), друга — зона долому, в крихких металів вона має грубокристалічну будову, а у в'язких — волокнисту.

При випробовуванні на втому визначають границю втоми (витривалості), тобто те найбільше напруження, яке може витримати метал (зразок) без руйнування задане число циклів. Найпоширенішим методом випробовування на втому є випробовування на згин при обертанні (рис. 1.41).

Рис. 1.41. Схема випробовування на згин при обертанні:
1 — зразок; Р — навантаження; Мвиг — вигинаючий момент

Застосовують такі основні види технологічних випробувань (проб).

Проба на згин (рис. 1.42) у холодному та гарячому станах — для визначення здатності металу витримувати заданий загин; розміри зразків — довжина l = 5а +150 мм, ширина b = 2а (але не менш ніж 10 мм), де а — товщина матеріалу.

Рис. 1.42. Технологічна проба на згин:
а — зразок до випробовування; б — загин до певного кута; в — загин до паралельності сторін; г — загин до стикання сторін

Проба на перегин передбачає оцінку здатності металу витримувати повторний згин і застосовується для дроту та прутків діаметром 0,8—7 мм зі смугового та листового матеріалу товщиною до 55 мм. Зразки згинають перемінно праворуч та ліворуч на 90° з рівномірною — близько 60 перегинів за хвилину — швидкістю до руйнування зразка.

продивитись аніміцію

Flash-анімація. Натисніть на поле для запуску

Проба на видавлювання (рис. 1.43) — для визначення здатності металу до холодного штампування та витягання тонкого листового матеріалу. Полягає у продавлюванні пуансоном листового матеріалу, затиснутого між матрицею та затискачем. Характеристикою пластичності металу є глибина видавлювання ямки, що відповідає появі першої тріщини.

Рис. 1.43. Випробовування на видавлювання:
1 — лист; h — міра здатності матеріалу до витягу

Проба на навивання дроту діаметром d ≤ 6 мм. Випробовування полягає у навиванні 5—6 щільно прилеглих по гвинтовій лінії витків на циліндр заданого діаметра. Здійснюється тільки в холодному стані. Дріт після навивань не повинен мати пошкоджень.

продивитись аніміцію

Flash-анімація. Натисніть на поле для запуску

Проба на іскру використовується при необхідності визначення марки сталі за відсутністю спеціального обладнання та маркування.

продивитись аніміцію

Flash-анімація. Натисніть на поле для запуску

Матеріал для закріплення знань

Рис. 1.44. Технологічні проби:
а — згинання; б — перегинання; в — осаджування; г — навивання; д — видавлювання; е — проба сталі на іскру

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

  1. Назвіть основні характеристики механічних властивостей металів.
  2. Назвіть групи випробовувань механічних властивостей металів.
  3. У чому полягає суть випробовування на розтяг?
  4. Що таке в'язкість і пластичність твердих тіл?
  5. Що таке твердість?
  6. Чим користуються при визначенні твердості за Брінеллем?
  7. Як позначають твердість за Роквеллом?
  8. Коли доцільно застосовувати метод Віккерса?
  9. Які прилади використовують для вимірювання мікротвердості?
  10. Поясніть мету та суть випробовування на ударну в'язкість.
  11. Назвіть основні види технологічних проб металів.
Зміст | 1.3.3. Методи дослідження... | Вгору